Коли хочемо знати, що з нами буде завтра, – уважно подивімося у нашу історію. Там виписано наше майбутнє.

Деколонізація історичної пам'яти – засадниче гуманітарне завдання науковців та політиків. Науковців – через соціяльно-історичні дослідження, політиків – через написання та ухвалення відповідних законів.

Вбивство Бандери стало ідейним визволенням для України і смертю для московської імперії. І буде так.

Наша закривавлена і хитка Українська Самостійність і Соборність писана долями мільйонів українських життів і смертей. Пам'ять про них і їхнє пошанування – ознака нашої культури і права продовжувати національне життя.

Реальна свобода – це наслідок боротьби мільйонів людей і десятків поколінь. Якісні зміни ніколи не бувають швидкісними – вони завше поступові, якщо невідступні.

Можливо, і через це так нестримно воюють із нашою історичною пам'яттю, бо вона у своїх сховках містить відповіді на всі проблеми сьогодення. Світ належить ризикованим, рішучим, одержимим і невідступним. Одні їх ненавидять. Інші захоплюються і наслідують. Ми до своєї перемоги йдемо поступово. Тільки ці маленькі кроки з плином часом дадуть приголомшливий результат.

Від ХIII до ХХ століття крізь товщу часу, почуттів, бажань і потреб українці неспинно, попри надскладні історичні і політичні обставини, рухалися назустріч один одному. Подарована від Бога земля, спільна мова та культура творили з них ментальну єдність, яку сімсот років розпанахували чужі держави.

На всі складні запитання сучасного розвитку дає відповідь ненав'язлива учителька нашого життя – історія.

Допоки Україна у рішучий спосіб не деколонізує своєї історичної та мовної свідомости, – ймовірність чорношоломної орди завжди дамокловим мечем висітиме над нами.

Життя не ділиться на минуле, теперішнє, майбутнє – воно є всім одночасно; героїзм відійшлих у потойбіччя героїв не минає, а навпаки, з новим поколіттям відроджується і творить.