Українці незнищенні і нездоланні. І це не зі сфери віри. Це зі сфери знань про нас.

Коли живеш в Україні, то будь українцем і за мовою, і за культурою. Інакше справедливо заплатиш за це.

Отож, кажу малоросам, – війна з Росією триває від 1654 року (а точніше від 1169) і провокує її саме присутність хохла і раба в Україні. Росія буде імперією доти, доки Україна буде Малоросією, чи, як то тепер раби хочуть, Новоросією. А підрабки їм у цьому підспівують, заручаючись питанням язика.

Україна є тільки там, де є її мова. Кацапоязичіє – це не Україна: це або колонія чи постколонія, або ЗАВЖДИ імперська Расєя.

Український дилетантизм та інфантилізм у мовному питанні – страшна і задавнена колоніяльна хвороба.

Банальний щоденний побут – дзеркало національного характеру і передумова влади.

Хто поступається своїм словом, того не врятує жодна мілітарна зброя. Українці відступилися у ХVIII ст. від своєї мови. У ХIХ ст. саме цією мовою Шевченко їх воскресив.

Кожен Новий Рік українця розпочинається з уродин Степана Бандери. Він найгарячіша політична персона, що і досі ділить суспільство на гарячих і холодних, вільних і рабів, живих і мертвих.

Мова – справа всіх і кожного. Проте в Україні лише меншість усвідомлює доленосне значення мови у розвиткові нації та побудові держави.

Ми, всі українці, – це нескінченна линва у потоці часу між життям і смертю. Тримаймо один одного. Не даймо обірватися цьому генетичному зв'язкові боротьби між Смертністю і Безсмертям… Українське суспільство не віднайшло у собі сили втримати цей черговий знаковий зв'язок між смертю і безсмертям. Пристосуванство і страх перемогли. 25 травня 2014 року, обираючи Порошенка за президента, суспільство ВДРУГЕ розстріляло Героїв Небесної Сотні.