Свого часу церковнослов’янська мова відіграла вкрай негативну роль в Українському державотворенні. Вона затримала наш розвиток щонайменше на 300 років. Вона затримала вихід на історичну арену живої народної мови. Врешті-решт жива народна мова перемогла.

Національномовна адаптація антропоніма – це один із надійних засобів ідентифікації народу.

САМЕ МОВА, особливо під час війни, ділить нас на ВІЛЬНИХ і НЕВІЛЬНИКІВ, на своїх та чужих, на борців і бандитів, на державників і колаборантів, на націоналістів і псевдопатріотів з язиком у роті. Ділить на живих та мертвих. І не треба свого банального лінивства та угодовства прикривати патріотичними фразами і правом без обов'язку і далі говорити мовою окупанта! І не треба виплітати, що серед українськомовних чимало юд, бо не про виродків нам ідеться, а про виконання власних законів.

Язика не має бути ВЗАГАЛІ. Переконувати нікого не слід. Слід не дати освіти і роботи, якщо не знаєш української. Навчімося врешті-решт наступати власним правом і їхнім обов'язком.