Війна має фарби різноманітні. І найстрашніша фарба, барва війни – червона. Барва крови.

Мене дивують ті люди, які вважають, що ця війна несподівана. Власне через цю несподіваність у нашому мозку ми насправді і зазнаємо сьогодні таких численних жертв. Бо до цієї війни треба було готуватися все своє життя. Тому що Московія завжди була для нас ворогом номер один.

Ми маємо величезну прерогативу – легітимно вбивати москалів. І це найбільше наше щастя. І нашим воїнам за це платять гроші. І це прекрасно. Тепер наше завдання – їх загнати в сиру землю і приготувати для них дуже гарні, можна навіть кольорові, мішечки.

Чоловік є воїн. Якщо чоловік не буде воїном, жінка перестане народжувати дітей. Тому що не буде кому тих дітей захистити.

Мислення воїна – це також продукт загального суспільства.

Армія має не тільки вміти стріляти з гаубиць і ще з чогось. Армія має національно мислити.

Якщо людина не готова ставати на захист своєї батьківщини, вона здає цю батьківщину.

Саме мовний чинник сьогодні – це найпевніший спосіб виявити ворожі диверсійно-розвідувальні групи, вкрай загрозливі для Львова і всієї країни в умовах війни.

Дорога громадо. Пора змінювати апофеоз жертв у боротьбі за Україну на подвиги вбивства ворогів. Мусимо пережити цей ментальний струс, бо серце більше не має сили приймати смертей наших хлопців через відсутність чиєїсь банальної національної свідомости. Надмір добродушности і брак агресивности до москальських тварюк не робить нам чести і породжує щоразу нові жертви. Тільки войовничий дух українців у кожній царині зупинить московську навалу. Небо потребує нашої ментальної зміни зі страдників на месників.

Магма народного гніву, кипучої любови до своєї, від Бога даної землі, крутого й нескореного українського характеру дають майстер-клас протистоянню настояному на тривалій безкарності ЗЛУ.